Період козаччини на території сучасної Світловодщини

( ХVІ - ХVІІІ століття ).

Територія нашого краю з давніх - давен була заселена людьми. Цьому сприяли численні природні багатства - родючі грунти-чорноземи, багаті на дичину і рослинність ліси, добре зарибнені річки і озера з чистою водою. Тут було зручно вести господарство, займатись різними промислами, для худоби були великі луки, порослі соковитою травою. Але піля навали і погромів монголо-татар наші землі стали безлюдні і ще довго стояли пусткою. В ХІV столітті їх загарбали феодали Великого князівства Литовського, а після утворення Речі Посполитої в 1569 році польські магнати і шляхта. Але в ті часи вони були не заселені.

Нове освоєння нашого краю нерозривно пов'язане з подіями ХVІ століття, коли на території сучасної України набуває розвитку явище козацтва і утворюється перша Запорізька Січ. В той час наші землі входили до прикордонної, нейтральної території, яка була ще не заселена і називалась Диким Полем. В ХVІ столітті територія сучасного Подніпров'я стала підконтрольна і ввійшла до складу Речі Посполитої, яка на півдні межувала з Кримським Ханством. Спочатку козаки приходили на наші землі на різні сезонні промисли: ці місця, оселялися тут назавжди, засновуючи поселення

( хутори, зимівники, пасіки ). Деякі з них з часом переросли в сучасні села і міста. В той же час козаки стали виконувати і оборонну функцію, захищаючи наші землі і населення від нападів Кримських татар. Нестерпні побори і пригнічування з боку польської шляхти і магнатів стали ще однією причиною, яка спонукала козаків і їхні сім'ї переселятись на наші землі з раніше обжитих північних територій. Українці - волелюбний народ. Тікаючи

( уходячи ) від панщини вони оселялися тут, на вільних від панського свавілля землях.

З часом козаки перетворились на народних героїв - захисників рідної землі від ворогів, панського гніту, захисників віри православної від зазіхань іновірців.

Після утворення перших Запорізьких Січей в другій половині ХVІ століття та зміцнення козацької общини, наші землі ввійшли до складу так званих Вольностей Війська Запорізького. На цій території козаки займались вищезгаданими промислами, а також розпочали господарське освоєння земель - вирощування сільськогосподарської продукції, заняття скотарством. Козаки проживали в межаж наших земель на хуторах, пасіках, в зимівниках. До нас дійшли перекази про так звані Вищепанівську та Коновалову пасіки, які розміщувались по однойменних балка. В межах нинішнього села Велика Андрусівка розміщувався зимівник козака Андруся, який дав початок селу і його назві. Збереглися перекази і про те, що на території нинішніх сіл Іванівка, Серебряне, Аудиторівка, Яремівка, Кобзарівка, Арсенівка, Велика Скельова, Талова Балка,Власівка, затоплених водами Кременчуцького водосховища Калантаїва, Скубіївки розміщувались хутори козаків, які і дали пачаток для подальшого розвитку цих сіл. З часом біля козацьких садиб селилися селяни, втікачі від панського гніту з Польських земель та переселенці на вільні землі Війська Запорізького з Лівобережної Гетьманщини і оселившись тут уворювали сільця і села. Так як землі сучасної Світловодщини в ХVІ - ХVІІІ століттях знаходились за межею Речі Посполитої ( кордон в той час проходив по р. Тясмин ), то й збір козаків з Польських земель відбувався саме тут, на землях вже контрольованих Військом Запорізьким. Можливо звідси ми маємо назву старого козацького села Таборище, тобто тут козаки збиралися, таборувалися, щоб звідси йти на Січ, шукаючи кращої для себе лицарської долі, поповнюючи лави Війська Запорізького. З вихідців з містечка Крилова та навколишніх земель на Запорізькій Січі був сформований Криловський курінь - бойова одиниця козаків. Крім того наші землі виконували і скажем так тилову функцію, так як знаходились у тилу Війська Запорізького. Звідси на Запорізьку Січ постачався необхідний для функціонування війська провіант ( харч, зброя, кінська збруя, одяг ). В разі відступу козацького війська в тил, хоч від татар і турків з півдня, хоч від поляків і московитів з півночі, ці землі мали б дати прихисток козакам та забезпечити їх необхідним провіантом для подальшої боротьби з ворогом. Можливо звідси ми маємо назву старого козацького села Талова ( Тилова ) Балка.

Після перемоги козацького війська в національно- визвольній війні проти Речі Посполитої під проводом Богдана Хмельницького, в якій жителі нашого краю брали активну участь, і утворення на звільненій території української козацької держави Гетьманщини з козацьким полковим устроєм, наші землі ввійшли до складу Чигиринського полку. Однак, в 1667 році, після Андрусівського миру між Московським царством і Річчю Посполитою правобережні землі сотень Чигиринського полку, в тому числі і наші землі Криловської сотні відійшли до Речі Посполитої ( до р. Тясмин ). А землі за р. Тясмин знову відійшли до Вольностей війська Запорізького, але вже з 1686 року, після підписання Вічного миру між Московією й Польщею, під протекторатом Московського царства. Можливо звідси ми й маємо назву Московська гора, як топонімічне відображення кордону між Московією і Польщею. Наші землі входили до складу Бугогардівської паланки, адміністративно - територіальної одиниці Вольностей Війська Запорізького.

В кінці ХVІІ та на початку ХVІІІ столітя контроль Запорізького війська над нашими землями слабшає. Зате посилюється вплив лівобережної Гетьманщини під протекторатом Московського царства.

Слід сказати, що з часом козаки почали ділитись на Запорізьких, тобто тих хто постійно проживав на землях Війська Запорізького та в Січі, або ходив на Січ для походів з Гетьманщини і реєстрових ( городових, виборних), які входили до регулярного козацького війська Гетьманщини і були занесені в спеціальний список - реєстр. За свою службу реєстровці одержували платню, так зване жалування грішми й одягом від Речі Посполитої чи Московського царства ( а з 1721 року Російської імперії ), а також мали додаткові привілеї - звільнення від податків, право землеволодіння, самоуправління з назначеною старшиною.

Так звані Задніпровські місця в 1732 році ввійшли до складу Російської імперії і відходять до реєстровців та їх старшини. Територія наших земель відійшла до Миргородського полку в 1739 році і входила до складу Криловської та Власівської сотень. На отриманих або придбаних за власний кошт землях деякі козаки засновували хутори, які з часом розросталися в села та містечка. В цей час заселення цих земель значно пожвавилося вихідцями з Гетьманщини та Польських земель. Так вихідцями з Миргородського полку були засновані села Глинськ, Павлівка, а вихідцями з Польських земель села Іванівка, Федірки, Миронівка.

За користування і від доходів з земель їх власники ( в т.ч. і козаки ) платили податок в гетьманську казну. Основна частина землі належала заможній старшині, яка здавала її в оренду селянам. Також на своїх землях старшина будувала млини ( водяні на річках і вітряні - вітряки ), засновувала пасіки, облаштовувала рибні лови на річках. В навколишніх селах за кошт старшини будувались і облаштовувались церкви, парафіяльні школи для дітей козаків і селян, будувались мости, приводились в порядок дороги та переправи через річки.

Постійна загроза і напади з боку татар і турків, а також бажання російського імперського уряду обмежити Запорізьке козацтво у їх території, змусило його до певних дій. В 1752 році за його розпорядженням було створено Нову Сербію як військово - поселенську територію в Задніпровських місцях і наша теритррїя ввійшли до її складу. В Нову Сербію переселялись серби і хорвати з Балкан під керівництвом генерал - майора Івана Хорвата. На наших землях, в селах і містечках, були створені укріплені шанці пандурського ( піхотного ) полку з центром у Крилові. Своїм шанцям ( ротам ) переселенці з балкан давали власні назви, що характеризували місця, з яких вони вийшли.

Для захисту новосербських поселень з півдня в степу в 1754 - 1757 роках була побудована фортеця Святої Єлисавети, біля неї виникло місто, яке в 1775 році, після офіційного отримання міського статусу , стало називатися Єлисаветградом ( нині - наш обласний центр Кіровоград ). Наше місцеве населення було змушене, згідно наказу російського імперського уряду 1752 року, в 6-ти місячний термін залишити рідні місця, оскільки мешкало тут на його думку без законних на те підстав. Тим же наказом місцевому населенню було дозволено, починаючи з 1753 року, селитись поруч з Новою Сербією, на 20 верст углиб запорізьких земель, але за умови несення військової служби або повернутися назад у Гетьманщину. Звісно це не подобалось людям, але ж в той час за невиконання наказів застосовувались силові методи - примусове виселення, побиття, заслання. Тож нікуди було діватись. Більшість мешканців Задніпровських місць погодились на переселення на південніші землі запорожців. Так було покладено початок Новослобідському козацькому полку - адміністративно-територіальної та військової одиниці,козацького з'єднання у межиріччі Дніпра і Південного Бугу, який існував з 1754 по 1764 рік. Полк був сформований знову ж таки з метою захисту земель від татар і турків, а також обмежити запорожців у їх території та приборкання їх у разі потреби. Полковим центром стала фортеця Святої Єлисавети.

У 1764 році Нова Сербія і Новослобідський козацький полк були скасовані, а їх території під назвою Єлисаветинської провінції ввійшли до складу утвореної Новоросійської губернії, губернська канцелярія якої знаходилась у фортеці Святої Єлисавети, після - в Кременчуці. Наші землі почали роздаватись російським імперським урядом своїм військовим та службовцям, а в села і містечка вводились регулярні російські війська на постійне місце дислокації, які складали Жовтий гусарський полк. Козацтво як суспільний стан почало занепадати, але як явище продовжувало існувати за будь-яких політичних, соціальних та економічних умов і дійшло й до нашого часу.

В цей час в Новоросійську губернію було дозволено переселятися російським розкольникам, які заснували село Нікольськ та з часом розселились і в селі Золотарівка. Вони зараховувались в гусарський полк і несли військову повинність.

Після російсько – турецької війни 1768 – 1774 років козаки стали непотрібними російському уряду, так як становили для нього загрозу як оплот народу від зазіхань і свавілля царських чиновників і військових. В 1775 році за наказом цариці Катерини ІІ Запорізька Січ, як козацька фортеця, була ліквідована. Козаки переходили в ранг державних селян і осідали на проживання в селах та на хуторах, а ті, хто не хотів коритись царському наказу, пішли шукати кращої долі за річку Дунай, і оселившись на території підвладній в той час Туреччині, утворили Задунайську Січ. Задунайці зберігали звичаї і устрій Запоріжжя. Задунайська Січ з перервами і численними переїздами проіснувала до 1828 року.

Через кілька років запорізьке військо у Російській імперії було відновлене, так як воно знову знадобилося під час російсько – турецької війни 1787 – 1792 років, але під іншою назвою – військо « Вірних козаків», назване так на відміну від «невірних» запорожців, що пішли у Туреччину. Запорожцям повернули їхні регалії. Дали території між Бугом і Дністром. Невдовзі ці козаки були названі Чорноморське козацьке військо. Після війни Катерина ІІ знову почала наступ на козацькі права і вольності, а також їхні землі. Царським указом козаків було переселено на Тамань, на землі нещодавно відібрані Російською імперією в ногайців. У 1860 році Чорноморське військо було перейменоване на Кубанське козаче військо. До речі, на Кубані і досі є станиця Криловська, ймовірно утворена вихідцями з Криловського куреня Запорізької Січі.

Період козаччини на наших землях закінчився, але дух козацтва, національні традиції і звичаї живуть в побуті нашого народу і дотепер. А наш обов’язок передати все те найкраще слідуючим поколінням світловодчан.

В 1784 році царським указом було утворене Катеринославське намісництво, яке поділялося на дві губернії – Новоросійську і Азовську. В Новоросійській губернії був утворений Олександрійський повіт, центром якого стало казенне село Усівка, яке з цієї нагоди перейменовувалось в місто Олександрію. Наші землі ввійшли до складу цього повіту.

В 1795 році із одного Катеринославського намісництва, так як воно було дуже обширне за територією, утворилося три намісництва – Вознесенське, Катеринославське і Таврійське. Територія Олександрійського повіту в зв’язку з цією адміністративною реформою не змінилася, залишившись у межах 1784 року, але центр повіту був переведений в містечко Крилов, яке отримало статус повітового міста і назву Олександрія. Попередній же центр повіту, тобто місто Олександрія, був перетворений в казенне поселення, якому повернули і попередню назв- Усівка.

В 1796 році указом царя Павла І створена нова Новоросійська губернія, до якої увійшла більша частина ліквідованого Катеринославського намісництва. Адміністративним центром був Катеринослав (який протягом 1797 – 1802 років мав назву Новоросійськ).

У 1802 році Новоросійську губернію було поділено на Микалаївську ( з 1803 року – Херсонську ), Катеринославську й Таврійську губернії. Наші землі ввійшли до складу Херсонської губернії.

В 1806 році межі Олександрійського повіту дещо змінилися, а центр його знову було перенесено в казенне поселення Усівку і повернуто йому попередню назву – місто Олександрія. Попередньому центру повіту, що розташовувався на правому березі річки Тясмин, було повернуто назву Крилов. Причиною цього стало те, що Крилов був розташований на самому краю повіту і це утруднювало зв’язок з іншими поселеннями краю, а також губернським містом Херсоном.

З 1821 – 1822 років у нашому краї почалося створення аракчеєвських військових поселень. Колишні казенні ( державні ) селяни перетворювались на військових поселенців.

У містечку Крилові в 1821 році був розквартирований ордена Георгія Побідоносця кірасирський полк 3–ої кірасирської дивізії. На честь ордена, яким було нагороджено цей полк, містечко Крилов було перейменовано в місто Новогеоргіївськ.

Бутко А. О., краєзнавець, м. Світловодськ.

Кiлькiсть переглядiв: 172

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.